Що залишається від подорожей «по європах» через два,
через чотири роки? Милі сувеніри, багато
фото на фоні великих споруд… магніти з назвами столиць… уявна галочка в списку
відвіданих країн.
А що через три роки
після Індії? Перед очима як сьогодні - мій сірий рюкзак, затоптані кеди і "рідний" флісовий плед.
...Ранок. Захаращений парк якогось міста і… сонце. Тепле ранкове сонце - на немитому обличчі, на всьому змученому такою безсонною і такою холодною ніччю тілі. У замерзлих руках – кружка гарячого чаю, щойно купленого у ранкового торговця. І ніяких думок. Тільки відчуття – як нічого, крім сонця і чаю не має значення. Як тіло поволі відігрівається, м’якне, а потім розтає і розтікається по сірій індійській землі. Так тепло може бути тільки тут.
… Ресторанчик на даху якогось готелю. Ночі перед тим – у відчайдушних спробах вивернутися навиворіт
перед унітазом і єдине бажання – померти
не тут, а вдома. Дні болю, ломоти і ця огидна гірка вода з індійських пляшок. Але
потім життя таки вирішило повернутися. Заходить сонце ще одного дня… На столі
тарілка нарізаних кільцями помідор (без спецій!) і варене в шкаралупі (чисте!)
яйце. Так просто смачно може бути лише тут.
… Позаду – міста, в які я ніколи не повернуся, попереду –
міста, в які я ще може й не потраплю. І один рюкзак на всі куточки світу.
Здається, він уже став природною частиною спини. Де сьогодні доведеться його
розпаковувати? Де я буду завтра? Хто зна… Але зараз я тут! Залита сонцем
вершина. На долоні Джайпур, у волоссі вітер, а в грудях – свобода! Свобода, яку
можна знайти лише тут.
… Квитки в руках і метушня на брудному пероні. Ні відійти,
ні сісти. Що кілька хвилин обнадійливе світло в кінці колій і нове розчарування
«не наш». Третя година нестерпного очікування. І от, нарешті, відчиняються
двері найбруднішого у світі вагона. Третя(!) верхня полиця і якась ковдра.
Полегшення, яке не відчуєш ніде інде.
…Засмагла гуща народу, від якої терпне душа. Кожен новий «хелоу» врізається в розпухлий мозок. Ну, не протягуйте до мене свої брудні руки і пропозиції! І на весь цей базар, на все це місто, на всю багатомільйонну країну – лише одна людина. Його рука – можливість існувати. Він ітиме поруч тут і все життя. Таке відчуття близькості буває лише тут.
…Спина на траві, голова на рюкзаку, очі в небі, душа в
спокої. Такий спокій буває лише тут.
…Відверті історії стін Каджурахо, різьблене мереживо червоного
Джайпуру, хенд-мейд галасливого Мейн Базару, мармурові лілії Тадж Махалу... Це Індія
– так красиво можуть зробити тільки тут.
Через три роки після Індії так і залишається те пережите відчуття
абсолютно оголених емоцій. Ця країна нагло, боляче, але по-справжньому відкрила
їх новий рівень. Без них життя здається вже якимось неприродним. Далі щось знаходити
можна і за її кордонами, але навчитися, що саме варто шукати, можна було тільки
там.
Комментариев нет:
Отправить комментарий