воскресенье, 18 мая 2014 г.

Ще раз про Індію (про сонце, рюкзак і свободу)



Що залишається від подорожей «по європах» через два, через  чотири роки? Милі сувеніри, багато фото на фоні великих споруд… магніти з назвами столиць… уявна галочка в списку відвіданих країн.

 А що через три роки після Індії? Перед очима як сьогодні - мій сірий рюкзак, затоптані кеди і "рідний" флісовий плед.

...Ранок. Захаращений парк якогось міста і… сонце. Тепле ранкове сонце - на немитому обличчі, на всьому змученому такою безсонною і такою холодною ніччю тілі.  У замерзлих руках – кружка гарячого чаю, щойно купленого у ранкового торговця. І ніяких думок. Тільки відчуття – як нічого, крім сонця і чаю не має значення. Як тіло поволі відігрівається, м’якне, а потім розтає і розтікається по сірій індійській землі. Так тепло може бути тільки тут. 

… Ресторанчик на даху якогось готелю. Ночі перед тим  – у відчайдушних спробах вивернутися навиворіт перед унітазом  і єдине бажання – померти не тут, а вдома. Дні болю, ломоти і ця огидна гірка вода з індійських пляшок. Але потім життя таки вирішило повернутися. Заходить сонце ще одного дня… На столі тарілка нарізаних кільцями помідор (без спецій!) і варене в шкаралупі (чисте!) яйце. Так просто смачно може бути лише тут.

… Позаду – міста, в які я ніколи не повернуся, попереду – міста, в які я ще може й не потраплю. І один рюкзак на всі куточки світу. Здається, він уже став природною частиною спини. Де сьогодні доведеться його розпаковувати? Де я буду завтра? Хто зна… Але зараз я тут! Залита сонцем вершина. На долоні Джайпур, у волоссі вітер, а в грудях – свобода! Свобода, яку можна знайти лише тут.


… Квитки в руках і метушня на брудному пероні. Ні відійти, ні сісти. Що кілька хвилин обнадійливе світло в кінці колій і нове розчарування «не наш». Третя година нестерпного очікування. І от, нарешті, відчиняються двері найбруднішого у світі вагона. Третя(!) верхня полиця і якась ковдра. Полегшення, яке не відчуєш ніде інде.

…Засмагла гуща народу, від якої терпне душа. Кожен новий «хелоу» врізається в розпухлий мозок. Ну, не протягуйте до мене свої брудні руки і пропозиції! І на весь цей базар, на все це місто, на всю багатомільйонну країну – лише одна людина. Його рука – можливість існувати. Він ітиме поруч тут і все життя. Таке відчуття близькості буває лише тут.

…Спина на траві, голова на рюкзаку, очі в небі, душа в спокої. Такий спокій буває лише тут.
…Відверті історії стін Каджурахо, різьблене мереживо червоного Джайпуру, хенд-мейд галасливого Мейн Базару, мармурові лілії Тадж Махалу... Це Індія – так красиво можуть зробити тільки тут.




Через три роки після Індії так і залишається те пережите відчуття абсолютно оголених емоцій. Ця країна нагло, боляче, але по-справжньому відкрила їх новий рівень. Без них життя здається вже якимось неприродним. Далі щось знаходити можна і за її кордонами, але навчитися, що саме варто шукати, можна було тільки там.

Комментариев нет:

Отправить комментарий